Бесіда з батьками майбутніх першокласників

Аби дитина добре вчилася, до моменту вступу до школи у неї повинні бути досить добре розвинені ті системи й функцій організму, які з початком навчання зазнають підвищених навантажень. Насамперед це стосується нервової системи. Дитина повинна вміти стримувати свою рухову активність, бо їй буде важко висидіти шкільний урок, уважно сприймаючи те, що говорить учитель, опанувати читання та письмо.
Щоб дитина успішно оволоділа письмом, малюванням, необхідно розвивати дрібні м'язи рук і формувати моторні (рухові) навички.
Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання у школі є розвинене мовлення, уміння чітко висловлювати свою думку і правильно вимовляти звуки. Без цього малюк не зможе навчитися
грамотно писати.

Більшість дітей, які вступають до першого класу, функціонально готові до виконання шкільних вимог і без проблем справляються з навчанням.

Однак, як показують багаторічні спостереження учителів, психологів, серед першокласників є й такі діти, у котрих виникають певні труднощі в навчанні, хоча розумово вони розвинені нормально. Одні майже одразу стають невстигаючими учнями, інші виконують шкільні вимоги, отримують гарні й навіть відмінні оцінки, але досягають цього ціною великих зусиль. А це дуже швидко призводить до перевантаження й погіршення стану здоров’я дитини: з’являються роздратованість, плаксивість, порушення сну тощо.
Такі діти не готові до навчання через те, що у них затримується розвиток необхідних для шкільного навчання психічних функцій. Найчастіше така затримка пов'язана з несприятливим перебігом внутрішньоутробного розвитку та родів, частими захворюваннями на першому році життя, особливо на дизентерію чи диспепсію, що супроводжувалися порушенням нормального засвоєння мінеральних солей та білків основних пластичних матеріалів, необхідних для побудови кісткових та мозкових тканин. Усе це викликає затримку розвитку нервової та м'язової систем.

Щоправда, у процесі навчання ці функції вдосконалюються і дитина поступово наздоганяє у розвитку своїх однолітків. Тому, ще до вступу її до школи, можна й потрібно за допомогою спеціальних вправ прискорити розвиток необхідних функцій.
Особливу увагу в підготовці до школи необхідно приділити тим малюкам, які не відвідують дитячий садок. Щоденні заняття варто починати, як тільки дитині виповниться 5 років. Нехай вона систематично малює: розфарбовує, перемальовує, малює з натури - не стримуйте її фантазію, але слідкуйте, щоб вона правильно тримала олівець, фломастер, пензлик. Дуже корисно ліпити з пластиліну, вирізати з паперу, матерії чи картону різні фігури (ножиці повинні бути досить гострими, але із заокругленими кінцями). Якщо є конструктор із дрібними деталями, збирайте його разом з дитиною. Вчіть малюка пришивати гyдзики, в'язати гачком, вишивати, але тільки під вашим наглядом! Все це гарно стимулює розвиток дрібних м'язів руки.
Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда. Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок.
Для того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитані книги, пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками.
Починаючи з січня того року, коли дитина має йти до школи, один-два рази на тиждень проводьте спеціальні заняття, які готують руку до письма. Можна навчати дошкільнят деяких елементів письма за допомогою спеціального посібника. Сімнадцять елементів, що входять до нього, відтворюються у зменшеному вигляді. Замінити цей посібник можна звичайним зошитом у лінійку.

Ці вправи навчають тих прийомів та рухів пальців і кисті, за допомогою яких виконуються різні прописи. Крім того, ці заняття сприяють вихованню посидючості, уваги, зосередженості, звичці навчатися регулярно і зберігати при цьому відносну нерухомість - словом, всього того, що вимагається у школі.
На початку кожного заняття потрібно показати дитині на маленькій дошці чи аркуші паперу, як повинні рухатися пальці і кисть при виконанні наступного елемента. Потім відпрацювати цей рух разом з дитиною у повітрі. Після цього можна запропонувати відтворити опрацьований рух, обвівши по пунктирній лінії зразок елемента. Далі доречно про¬вести фізкультпаузу: нехай дитина кілька разів стисне пальці в кулачок і енергійно розіжме їх. Тепер вона повинна самостійно відтворити заданий елемент письма на аркуші паперу.

Пам'ятайте: 5-6-річна дитина не може без перерви писати довше, ніж три хвилини. Через кожні 2-3 хвилини роботи - за цей час вона встигає написати 1-2 рядки - робіть перерву, щоб розслабити руки, дати їм відпочити. Разом із дитиною обговоріть її роботу, за красиве, правильне написання елемента похваліть, але зверніть увагу і на помилки. Потім запропонуйте написати ще 1-2 рядки.
Коли дитина працює, слідкуйте, щоб вона не поспішала, акуратно виводила пінії.
Наступне заняття (через 2-3 дні) присвятіть відтворенню цього самого елемента ще на 3-4 рядках. Освоювати більш ніж один елемент за тиждень не слід, бо тоді навичка руку руки не засвоюється.
Як свідчить досвід, діти, котрі навчаються за методикою, мають набагато менше ускладнень під час навчання письма в школі.
Кожне заняття повинна тривати не більше 20-25 хвилин. 5-6-різні діти не можуть всидіти довше, зберігаючи правильну поставу. Вони стомлюються. Стіл, за яким працює дитина, і стілець, на якому вона сидить, повинні відповідати Ії зросту, а зігнуті під прямим кутом ноги твердо стояти на полу чи підставці. Відстань від очей до зошита встановлюється так: рука, зігнута у лікті, спираються на стіл, кінчики пальців торкаються кутика ока. Світло має падати на зошит зліва.

Розвиток рухових навичок, особливо тонких рухів пальців рук, суттєво впливає на розумовий, мовленнєвий розвиток дитини, що дуже важливо прu її підготовці до школи.

Консультація для батьків

Ваша дитина йде до школи

Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його перший соціальний конфлікт.
Не менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.
А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.
Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.
Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:
- зміна розпорядку сну та харчування;
- зміна повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого проміжку часу, ніж у дитячому садочку;
- збільшення часу, який доведеться проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу», «товкотня» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);
- зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;
- необхідність повного самообслуговування під час одягання і роздягання, вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;
- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;
- необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;
- колектив із 25-30 одноліток; необхідність встановлення контактів з ними;
- можливі невдачі в діяльності;
- збільшення обсягу емоційного навантаження.
Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.
Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.
Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.
Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.
Головне, що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як чергову гру, яка може виявитися зовсім не такою привабливою, якщо не перетвориться з часом на навчальну співпрацю з вчителем і однолітками.
Ставлення дитини до школи формується ще до того, як вона до неї піде. І тут важливу роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.
Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш відповідати?» тощо.
Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.
Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.
Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому, що вона зможе все, якщо буде старанно ставитися до навчання.
Нині школа розв'язує складні завдання навчання і виховання підростаючого покоління.
Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.
До загальної готовності належить фізична, особистісна (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної - підготовку до засвоєння предметів курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.
У визначенні готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно враховувати той рівень морфологічного і функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров'я.
Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра - сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:
- наявність чітко визначених уявлень про школу і форми шкільної поведінки;
- зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;
- наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує шкільну позицію.
Виховання позитивного ставлення до школи у дітей буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:
- використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і методів роботи щодо ознайомлення дітей зі школою і виховання позитивного ставлення до неї;
- створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;
- розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи з дітьми;
- педагогічна освіта батьків із питань готовності до шкільного навчання;
- здійснення зв'язку дошкільного навчального закладу зі школою.
Вже на урочистій лінійці першого вересня стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.
Шкільне життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників.
Декілька порад батькам майбутніх першокласників
1. Найголовніше - поспілкуватися з майбутньою вчителькою. Вона повинна стати «другою мамою», створити комфортне для навчання середовище.
2. Поговорити з батьками, чиї діти навчаються в даній школі, по цей навчальний заклад, дізнатися їх думку.
3. Добре, коли школа міститься поряд із Вашим помешканням.
4. Зайдіть, якщо це можливо, на сайт школи та уважно вивчіть його.
5. Нова шкільна споруда необов'язково означає хорошу школу.
6. Обираючи школу для гіперактивної або, навпаки, повільної дитини, потрібно, перш за все, обирати вчительку. Вона повинна бути спокійною і врівноваженою.
7. Домашню дитину, яка не звикла працювати в колективі, краще віддати до приватної школи, де класи нечисельні і вчитель зможе приділити їй більше уваги.
8. Хворобливу дитину краще не віддавати до гімназії або спеціалізованої школи: процес приготування домашніх завдань перетвориться для неї на каторгу.

Успіхів вам і вашим дітям !

Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.
Рекомендації щодо розвитку мислення та мовлення дітей старшого дошкільного віку.

Розумовий процес складається з низки операцій. Найпоширеніші з них — аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення, класифікація. Найчастіше більшість із них не усвідомлюються. Тому для того, щоб дитина активно володіла розумовими операціями, їх треба виділити, довести до рівня усвідомлення і спеціально навчити
1. Включайте в заняття завдання на:
 порівняння пари предметів або явищ — знаходження подібності й відмінностей між ними;
 класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками;
 знаходження «зайвого» слова або зображення, не пов'язаного загальною ознакою з іншими;
 складання цілого з частин (розрізні картинки);
 послідовне розкладання картинок і складання розповіді за ними;
 усвідомлення закономірностей (розглянути орнамент, візерунок, продовжити його);
 завдання на кмітливість, логічні міркування тощо.

2. Заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів повинні не тільки включати копіювання зразка і відпрацьовування окремих графічних навичок, а й розвивати вміння планомірно досліджувати предмети, фантазувати, уявляти.

3. Розширюйте кругозір дітей, їхні основні уявлення про природні, соціальні явища, нагромаджуйте в дітей знання і враження, обговорюючи з ними прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

4. З метою розвитку мовлення:
• після читання вголос казок, розповідей, просіть дітей переказати почуте, відповісти на запитання, поставити свої;
• розвивайте в дітей уміння будувати розповідь за картинкою, за планом, за темою;
• допомагайте дітям будувати висновки, міркування, робити умовиводи;
• учіть дітей доводити свою думку, виражати її.
На занятті має звучати не монолог вихователя, а діалог із дитиною або групою дітей.
Розвиваємо пізнавальну сферу дошкільнят – готуємось до навчання у школі.
Рекомендації щодо розвитку дрібної моторики дошкільнят.
Розвиток дрібної моторики перебуває у тісному зв'язку з розвитком мовлення й мисленням дитини. Тому бажано щодня робити якісь вправи:
• катати по черзі кожним пальцем камінчики, дрібні намистинки, кульки;
• розминати пальцями пластилін, стискати й розтискати кулачки, при цьому можна уявляти, начебто кулачок — пуп'янок квітки (уранці він прокинувся й розкрився, а ввечері заснув — закрився, сховався);
• робити м'які кулачки, які можна легко розтиснути й у які дорослий може просунути свої пальці, і міцні, які не розтиснеш;
• двома пальцями руки (указівним і середнім) «ходити» по столі: спочатку повільно, начебто хтось крадеться, а потім швидко, начебто бігти (вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою);
• показувати окремо тільки один палець — указівний, потім два — указівний і середній, далі три, чотири і п'ять,
• показувати тільки один великий палець окремо;
• тарабанити всіма пальцями обох рук по столі;
• махати в повітрі тільки пальцями;
• кистями рук робити «ліхтарики»;
• плескати в долоні тихо й голосно в різному темпі;
• збирати всі пальчики в пучку;
• нанизувати великі ґудзики, намистини, кульки на нитку;
• намотувати тонкий дріт у кольоровій обмотці на котушку, на власний палець;
• зав'язувати вузли на товстій мотузці, шнурівці;
• защібати ґудзики, гачки, блискавки, кнопки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки ключиком.
Корисні такі види діяльності, як образотворча, конструктивна.
Консультація для педагогів:
“Основні рекомендації психолога щодо організації педагогічного спілкування»

Коментарi